Мікоплазмоз

Про хворобу

Мікоплазмоз – це не зовсім однозначний термін. У побуті ним часто називають будь-яке виявлення мікоплазм у мазку або ПЛР-аналізі. У доказовій медицині під клінічно значущою урогенітальною мікоплазмовою інфекцією найчастіше мають на увазі інфекцію, спричинену Mycoplasma genitalium. Саме цей збудник пов’язують із негонококовим уретритом у чоловіків, цервіцитом у жінок, а також із частиною випадків запальних захворювань органів малого таза. CDC розглядає Mycoplasma genitalium як інфекцію, що передається статевим шляхом, і окремо описує її діагностику та лікування в рекомендаціях щодо ІПСШ.

Важливо не плутати Mycoplasma genitalium з іншими мікроорганізмами, які також можуть виявлятися в урогенітальному тракті. Mycoplasma hominis та Ureaplasma spp. у багатьох людей можуть бути частиною мікробіоти або колонізації без симптомів, тому сам факт їх виявлення не завжди означає хворобу і не завжди потребує лікування. У таких ситуаціях лікар оцінює не лише результат аналізу, а й скарги, дані огляду, ознаки запалення, ризики інфекцій, що передаються статевим шляхом, і можливі інші причини симптомів.

Для пацієнта ключова практична думка така: лікувати потрібно не назву в аналізі, а конкретну клінічну ситуацію. Якщо є виділення, печіння, біль, дискомфорт, симптоми цервіциту або уретриту – потрібне обстеження у профільного лікаря. Жінкам у такій ситуації варто звернутися до гінеколога, чоловікам – до уролога. Якщо випадково виявлено мікроорганізм без скарг і без ознак запалення, тактика може бути іншою. Надмірне призначення антибіотиків без показань підвищує ризик побічних ефектів і антибіотикорезистентності, що особливо актуально для Mycoplasma genitalium. ВООЗ звертає увагу на проблему стійкості збудників ІПСШ до антибіотиків, включно з Mycoplasma genitalium.

Види мікоплазмозу

У медичній практиці види мікоплазмових інфекцій доцільно розрізняти за збудником і локалізацією. Це важливо, тому що Mycoplasma genitalium, Mycoplasma pneumoniae, Mycoplasma hominis та інші мікоплазми мають різне клінічне значення. Наприклад, Mycoplasma pneumoniae переважно пов’язана з респіраторними інфекціями, тоді як Mycoplasma genitalium – з урогенітальними проявами та передачею статевим шляхом.

Клінічно важливі варіанти мікоплазмових інфекцій:

• Урогенітальна інфекція Mycoplasma genitalium – може спричиняти уретрит, цервіцит, рецидивні або стійкі симптоми після стандартного лікування інших ІПСШ.
• Респіраторна інфекція Mycoplasma pneumoniae – проявляється кашлем, болем у горлі, температурою, іноді пневмонією; це не та сама проблема, що урогенітальний мікоплазмоз.
• Колонізація Mycoplasma hominis або Ureaplasma spp. – часто не дорівнює активному захворюванню і не завжди потребує терапії.
• Змішані урогенітальні інфекції – коли разом із мікоплазмою виявляють хламідії, гонорею, трихомонади або бактеріальний вагіноз; тактика лікування визначається всією картиною, а не одним результатом.

Європейські рекомендації IUSTI окремо виділяють Mycoplasma genitalium як інфекцію, для якої важливі молекулярна діагностика, оцінка симптомів і, за можливості, визначення резистентності до макролідів. Це пов’язано з тим, що стійкість M. genitalium до антибіотиків у світі є суттєвою проблемою, а неправильне лікування може сприяти невдачам терапії.

Тому формулювання мікоплазмоз без уточнення збудника є неповним. Пацієнту варто просити лікаря пояснити, яка саме мікоплазма виявлена, яким методом, чи є симптоми, чи потрібне лікування партнеру і чи потрібен контроль після терапії.

Симптоми мікоплазмозу

Урогенітальна інфекція Mycoplasma genitalium може перебігати безсимптомно. Це одна з причин, чому пацієнт не завжди розуміє, коли відбулося зараження і чи є ризик для партнера. Водночас за наявності симптомів вони часто схожі на інші інфекції, що передаються статевим шляхом, тому за самими скаргами неможливо точно визначити збудника.

Можливі симптоми урогенітального мікоплазмозу:

• Печіння, різі або дискомфорт під час сечовипускання.
• Виділення з уретри у чоловіків.
• Виділення з піхви або шийки матки у жінок.
• Біль або дискомфорт унизу живота.
• Біль під час статевого контакту.
• Кров’янисті виділення після статевого контакту або між менструаціями.
• Біль у ділянці таза при запальному процесі органів малого таза.
• Стійкі або повторні симптоми уретриту чи цервіциту після попереднього лікування.

У чоловіків Mycoplasma genitalium найчастіше розглядають при негонококовому уретриті, особливо якщо симптоми зберігаються або повторюються після стандартної терапії. У жінок збудник може бути пов’язаний із цервіцитом і запальними захворюваннями органів малого таза, але симптоми можуть бути нечіткими. Якщо є біль унизу живота, незвичні виділення або кров’янисті виділення після статевого контакту, лікар може додатково рекомендувати кольпоскопію для оцінки шийки матки за показаннями.

Відсутність симптомів не завжди означає відсутність інфекції, але це не означає, що всіх людей потрібно масово обстежувати на Mycoplasma genitalium. CDC не рекомендує рутинний скринінг безсимптомних людей на M. genitalium; тестування доцільне при певних клінічних ситуаціях, зокрема при стійкому або рецидивному уретриті, а також може розглядатися при рецидивному цервіциті.

Причини мікоплазмозу

Основна причина урогенітального мікоплазмозу – інфікування Mycoplasma genitalium під час сексуального контакту. Передача можлива при вагінальному, анальному та, ймовірно, інших формах контакту слизових. Ризик зростає при незахищених статевих контактах, частій зміні партнерів, наявності інших ІПСШ, а також при відсутності обстеження і лікування партнера, якщо інфекцію вже підтверджено.

Фактори, що підвищують ризик інфікування або повторного зараження:

• Статевий контакт без презерватива.
• Новий або неперевірений статевий партнер.
• Наявність інших інфекцій, що передаються статевим шляхом.
• Повторні епізоди уретриту, цервіциту або тазового болю.
• Самолікування антибіотиками без діагностики.
• Відсутність обстеження партнера при підтвердженій інфекції.
• Незавершений або неправильно підібраний курс лікування.

Окрема проблема – антибіотикорезистентність. Mycoplasma genitalium не має клітинної стінки, тому антибіотики, які діють саме на клітинну стінку бактерій, не підходять для її лікування. Крім того, у багатьох країнах описана висока резистентність M. genitalium до макролідів, що ускладнює терапію і робить небажаним емпіричне або повторне неконтрольоване застосування антибіотиків. ВООЗ окремо вказує на проблему стійкості M. genitalium до азитроміцину та інших варіантів лікування як на частину глобальної проблеми антимікробної резистентності при ІПСШ.

Причиною симптомів не завжди є саме мікоплазма, навіть якщо вона виявлена. Уретрит, вагінальні виділення, біль або дискомфорт можуть бути пов’язані з хламідіозом, гонореєю, трихомоніазом, кандидозом, бактеріальним вагінозом, циститом, простатитом або неінфекційними причинами. Тому лікар не повинен призначати лікування лише за одним позитивним тестом без оцінки повної клінічної картини.

Діагностика мікоплазмозу

Основний метод діагностики Mycoplasma genitalium – молекулярне тестування, найчастіше NAAT, тобто тест ампліфікації нуклеїнових кислот. Він виявляє генетичний матеріал збудника у зразках із сечі, уретри, піхви, шийки матки або інших ділянок залежно від симптомів і типу контакту. Такі дослідження виконуються через лабораторні аналізи, а тестування доцільне не всім підряд, а при визначених клінічних показаннях.

Важливо, щоб пацієнт правильно підготувався до забору матеріалу. Правила залежать від типу тесту та лабораторії, тому їх потрібно уточнювати перед аналізом. Якщо пацієнт уже приймав антибіотики, це може вплинути на результат і тактику. Лікарю слід повідомити, які препарати приймалися, коли і в якій тривалості.

За можливості корисним є тест на мутації резистентності до макролідів. Він допомагає обрати більш точну схему лікування і зменшити ризик невдачі. IUSTI та CDC підтримують підхід, за якого терапія M. genitalium, коли це доступно, враховує резистентність збудника. Якщо такого тесту немає, лікар обирає тактику з урахуванням актуальних рекомендацій, клінічного стану і попереднього лікування.

Діагностика часто має включати не лише M. genitalium. При симптомах ІПСШ доцільно виключати хламідіоз, гонорею, трихомоніаз, ВІЛ, сифіліс та інші інфекції за показаннями. Якщо у жінки є тазовий біль, нетипові виділення або підозра на запалення органів малого таза, лікар може призначити ультразвукове дослідження, щоб оцінити матку, яєчники та інші структури малого таза.

Методи лікування мікоплазмозу

Лікування мікоплазмозу має призначати лікар. Самостійний вибір антибіотика небезпечний через ризик неефективності, побічних реакцій і формування резистентності. Для Mycoplasma genitalium у міжнародних рекомендаціях застосовуються послідовні схеми з урахуванням чутливості, коли така інформація доступна. CDC описує підхід, за якого лікування може залежати від результатів тестування на резистентність до макролідів; при недоступності такого тестування використовують інші рекомендовані послідовні режими. Конкретні препарати, тривалість і контроль визначає лікар.

Основні принципи лікування мікоплазмозу:

• Лікування призначається при підтвердженій інфекції та клінічних показаннях.
• Бажано враховувати тест на резистентність до макролідів, якщо він доступний.
• Антибіотики не слід приймати без призначення лікаря.
• Партнер потребує оцінки, якщо інфекцію підтверджено і є ризик повторного зараження.
• На час лікування рекомендовано утриматися від статевих контактів або діяти за рекомендацією лікаря.
• Контроль після лікування потрібен у визначених ситуаціях, особливо при збереженні симптомів або високому ризику резистентності.
• При повторних симптомах не можна просто повторювати попередній антибіотик.

Лікування видимих симптомів без лабораторного уточнення може бути недостатнім. Якщо у пацієнта є уретрит або цервіцит, лікар має оцінити найбільш імовірних збудників, локальні рекомендації та ризики резистентності. Якщо симптоми не зникають після лікування, потрібно повторно звернутися до лікаря, а не самостійно змінювати препарати.

Окремо слід підкреслити: позитивний тест на Mycoplasma hominis або Ureaplasma spp. без симптомів не означає автоматичну потребу в антибіотиках. В даний час точних наукових даних, які б підтверджували користь лікування всіх безсимптомних носіїв цих мікроорганізмів, немає. Рішення має приймати лікар після оцінки скарг, вагітності або її планування, супутніх інфекцій, запалення та загального клінічного контексту.

Контроль після лікування та суміжні обстеження

Після лікування важливо оцінити не лише самопочуття, а й ризик повторного зараження. Якщо партнер не обстежився або лікування було неповним, симптоми можуть повернутися. У таких випадках лікар може рекомендувати повторний тест, додаткові аналізи на ІПСШ і тимчасове утримання від статевих контактів до завершення терапії.

У жінок із тривалими виділеннями, болем унизу живота або підозрою на супутнє ураження шийки матки може знадобитися додаткова оцінка. Якщо під час огляду є підозрілі зміни, лікар може рекомендувати біопсію шийки матки або інші методи контролю за показаннями.

Часті питання (FAQ)

Чи є мікоплазмоз інфекцією, що передається статевим шляхом?

Якщо йдеться про Mycoplasma genitalium, так, це інфекція, що передається статевим шляхом. Інші мікоплазми можуть мати інше клінічне значення, тому важливо уточнювати, який саме збудник виявлено.

Чи потрібно лікувати мікоплазму, якщо немає симптомів?

Не завжди. Для Mycoplasma genitalium рутинний скринінг безсимптомних людей не рекомендований CDC. Якщо випадково виявлено інші мікоплазми без симптомів, рішення також не має бути автоматичним. Потрібна оцінка лікаря.

Чому не можна просто прийняти антибіотик широкого спектра?

Mycoplasma genitalium часто має стійкість до частини антибіотиків. Неконтрольоване лікування може не вилікувати інфекцію і підвищити ризик резистентності.

Чи потрібно лікувати статевого партнера?

Партнеру варто пройти консультацію та обстеження за рекомендацією лікаря. Якщо партнер не обстежується або не лікується при підтвердженій інфекції, можливе повторне зараження.

Чи може мікоплазмоз впливати на фертильність?

Mycoplasma genitalium може бути пов’язана із запальними захворюваннями органів малого таза у жінок, а такі стани можуть впливати на репродуктивне здоров’я. Оцінка ризику залежить від конкретної ситуації, тривалості симптомів і наявності ускладнень.

Чи потрібен контрольний тест після лікування?

У частині випадків так, особливо якщо симптоми зберігаються, є ризик резистентності або лікар призначив контроль відповідно до клінічної ситуації. Самостійно оцінювати ефективність лікування лише за самопочуттям не завжди правильно.