Про хворобу
М’язи та фасції утворюють єдину систему, яка бере участь у русі, підтриманні пози та передачі навантаження. Якщо певна група м’язів тривалий час перевантажується, працює в незвичному режимі або відновлюється після травми, в ній можуть формуватися болючі ділянки з підвищеною чутливістю.
Такі болючі ділянки часто називають міофасціальними тригерними точками. При пальпації лікар може виявити щільну смугу м’яза та чутливу ділянку, натиснення на яку відтворює знайомий пацієнту біль або викликає відбиті відчуття. Водночас точність і відтворюваність пальпаторної діагностики залишаються обмеженими, а єдиного референтного стандарту для підтвердження тригерної точки немає.
Міофасціальний больовий синдром потрібно відрізняти від фіброміалгії. При міофасціальному болю симптоми зазвичай мають регіональний характер. Фіброміалгія характеризується поширеним хронічним болем і часто поєднується з втомою, порушенням сну та когнітивними скаргами. Якщо біль має незрозумілий характер, супроводжується онімінням, слабкістю або іншими неврологічними симптомами, доцільна консультація невролога.
Види міофасціального больового синдрому
Синдром зручно описувати за тривалістю, поширеністю і клінічною активністю симптомів. Такий поділ допомагає визначити тактику лікування, але не є окремою жорсткою міжнародною класифікацією.
Клінічні варіанти перебігу:
- гострий варіант – біль виникає після перевантаження, незвичного руху або травми і триває від кількох днів до кількох тижнів;
- підгострий варіант – симптоми зберігаються довше і починають обмежувати звичну активність;
- хронічний варіант – біль триває місяцями або регулярно повертається;
- локальний варіант – симптоми обмежені однією м’язовою групою або анатомічною ділянкою;
- багатозональний варіант – болючі м’язові ділянки є в кількох регіонах, але не відповідають типовій картині генералізованого болю;
- активні тригерні ділянки – локальна болючість або знайомий пацієнту біль виникають спонтанно чи під час навантаження;
- латентні тригерні ділянки – болючість виявляється переважно при пальпації та не обов’язково є джерелом спонтанного болю.
Чим довше триває біль, тим важливіше оцінити не лише м’язи, а й сон, рівень фізичної активності, психологічний стан, супутні захворювання та інші фактори, які можуть підтримувати хронічний біль.
Симптоми міофасціального больового синдрому
Найчастіше пацієнт описує локальний ниючий, тягнучий або пекучий біль у м’язі, який посилюється після навантаження, тривалого сидіння або повторних рухів. Біль може бути постійним або виникати періодами.
Типові прояви:
- локальний біль у м’язах шиї, плечового поясу, спини, сідниць або інших ділянок;
- болючі ущільнені зони в м’язі;
- відбитий біль у сусідню або віддалену ділянку;
- скутість і зменшення обсягу рухів;
- відчуття м’язової втоми або слабкості без об’єктивного неврологічного дефіциту;
- посилення симптомів після статичного навантаження або повторних рухів;
- порушення сну через біль;
- зміна інтенсивності болю залежно від навантаження, пози або руху.
Якщо біль супроводжується справжньою м’язовою слабкістю, випадінням чутливості, змінами рефлексів, порушенням сечовипускання, температурою, значною травмою або невмотивованим схудненням, потрібно шукати іншу причину. Такі симптоми не слід автоматично пояснювати міофасціальним синдромом. При підозрі на ураження периферичних нервів у певних клінічних ситуаціях може застосовуватися електронейроміографія.
Причини та фактори міофасціального больового синдрому
Єдиної доведеної причини синдрому не встановлено. Симптоми можуть формуватися на тлі локального перевантаження, повторних рухів, травми, тривалої статичної роботи, недостатнього відновлення або після інших м’язово-скелетних проблем. У хронічному перебігу значення можуть мати також сон, рівень активності та психосоціальні чинники.
Фактори, які можуть сприяти розвитку або підтримувати біль:
- повторне фізичне перевантаження однієї м’язової групи;
- тривала статична робота без зміни пози;
- різке збільшення спортивного або робочого навантаження;
- травма або відновлення після операції;
- обмеження рухливості суглоба або хребта;
- низька фізична активність і декондиціювання;
- недосипання та недостатнє відновлення;
- стрес, тривога та інші психосоціальні фактори, які можуть впливати на сприйняття болю і відновлення.
Такі фактори не є доказом діагнозу самі по собі. Наприклад, неправильна постава не є універсальною причиною міофасціального болю, а зміни на МРТ не підтверджують м’язове джерело симптомів. Діагноз має спиратися на клінічну картину.
Якщо біль виник після травми, супроводжується значним обмеженням рухів або є підозра на ушкодження суглобів, м’язів чи кісткових структур, може знадобитися огляд ортопеда-травматолога.
В даний час точних наукових даних немає, що один конкретний м’язовий дисбаланс, асиметрія таза або окрема поза є універсальною причиною міофасціального больового синдрому в усіх пацієнтів.
Діагностика міофасціального больового синдрому
Діагностика починається з розмови та фізикального огляду. Лікар уточнює, коли виник біль, що його провокує, чи є травма, оніміння, слабкість, температура, нічний біль або інші симптоми. Потім оцінює рухливість, силу, неврологічний статус і пальпує болючі м’язові ділянки.
Під час пальпації лікар може виявити щільну смугу м’яза, чутливу точку та відтворення знайомого локального або відбитого болю. Це може підтримувати клінічну гіпотезу, але не є самодостатнім тестом. У дослідженнях критерії виявлення тригерних точок істотно відрізняються, а відтворюваність фізикального огляду не є ідеальною.
МРТ, УЗД або рентген не підтверджують міофасціальний больовий синдром як окремий діагноз. Їх призначають лише за показаннями, якщо потрібно виключити радикулопатію, артрит, травму, пухлинний, запальний або інший структурний процес. За нетипового перебігу лікар може призначити ширшу діагностику або рентгенографію, якщо є підозра на кісткову чи травматичну патологію.
Важливо відрізнити синдром від фіброміалгії, радикулопатії, міопатії, артриту, захворювань суглобів і системних причин болю. Аналізи крові також не є обов’язковими для всіх, але можуть бути потрібні, якщо є ознаки запалення, ендокринної або іншої системної проблеми.
Методи лікування міофасціального больового синдрому
Лікування зазвичай поєднує активні методи відновлення та контроль болю. Основна мета – поступово повернути нормальний рух, зменшити надмірне навантаження на болючу ділянку і не допустити тривалого уникання активності.
Методи, які можуть застосовуватися за показаннями:
- тимчасова корекція навантаження без тривалого повного спокою;
- медична реабілітація з поступовим відновленням сили, витривалості, рухливості та поверненням до звичної активності;
- регулярна посильна фізична активність;
- фізіотерапія як частина комплексної програми лікування за наявності показань;
- короткочасне застосування знеболювальних або протизапальних препаратів за показаннями та після оцінки ризиків;
- робота зі сном, стресом та іншими факторами, що підтримують хронічний біль;
- мануальні техніки або масаж як допоміжний метод у частини пацієнтів;
- суха голка як додатковий метод у частини пацієнтів, переважно для короткочасного зменшення болю;
- ін’єкції в болючі м’язові ділянки місцевого анестетика у відібраних пацієнтів після клінічної оцінки, коли простіші методи недостатньо ефективні.
Основою довгострокової тактики зазвичай є активне відновлення: поступове повернення руху, сили, витривалості та звичної активності. Пасивні методи, зокрема масаж або мануальні техніки, можуть використовуватися як допоміжні, але не повинні бути єдиним лікуванням.
Суха голка може зменшувати інтенсивність болю в короткі строки у частини пацієнтів, але даних про стабільний довгостроковий ефект недостатньо. Ін’єкції в болючі м’язові ділянки також не є універсальним лікуванням і мають розглядатися лише після клінічної оцінки та невдачі простіших методів.
Якщо біль пов’язаний із вираженою патологією суглобів, наслідками травми або іншою структурною проблемою опорно-рухового апарату, подальше лікування може проводитися в межах напрямку ортопедії і травматології.
При складному хронічному больовому синдромі, виражених неврологічних симптомах або необхідності поглибленого спостереження лікування може проводитися в межах напрямку неврології стаціонару. Якщо обстеження виявляє структурну компресію нервових елементів, яка потребує оперативної оцінки, може бути потрібна консультація за напрямком нейрохірургії.
Часті питання (FAQ)
Чи можна побачити міофасціальний синдром на МРТ?
Ні. МРТ не підтверджує міофасціальний больовий синдром. Її використовують, якщо потрібно виключити інші причини болю, наприклад ураження нервового корінця, суглоба або іншу структурну патологію.
Чим міофасціальний синдром відрізняється від фіброміалгії?
Міофасціальний біль зазвичай регіональний і пов’язаний з окремими м’язовими групами. Фіброміалгія характеризується більш поширеним хронічним болем і часто супроводжується втомою, порушенням сну та іншими системними симптомами.
Чи потрібно постійно розминати тригерні точки?
Ні. Постійне інтенсивне натискання не має доведеної переваги й може посилювати болючість. Мануальні методи можуть бути допоміжними, але основою відновлення має залишатися поступове повернення руху та навантаження.
Чи допомагає суха голка?
У частини пацієнтів вона може короткочасно зменшити біль. Доказовість довгострокового ефекту обмежена, тому метод не слід розглядати як універсальне лікування.
Чи потрібні ін’єкції в тригерні точки?
Не всім. Їх розглядають при локальному стійкому болю, якщо консервативна терапія недостатньо ефективна і клінічна картина відповідає міофасціальному болю.
Коли потрібно шукати іншу причину болю?
Якщо є прогресуюча слабкість, оніміння, зміни рефлексів, висока температура, нічний біль, невмотивоване схуднення, значна травма або порушення сечовипускання, потрібна додаткова діагностика.